Павло Кирилюк уже 16 років працює водієм у КП «Спецкомбінат – ритуальна служба». За цей час змінилися автомобілі, умови роботи та сам підхід до організації перевезень. Незмінною залишилася відповідальність, з якою він ставиться до кожного виїзду. Адже його робота — це не просто керування автомобілем. Це щоденна взаємодія з людьми, які переживають втрату, і розуміння того, наскільки важливо в такий момент не підвести.
Від ЗІЛа до сучасного катафалка
За кермом Павло Кирилюк близько 40 років. Любов до техніки з’явилася ще в дитинстві. Він виріс у селі, де багато часу проводив біля гаражів і тракторної бригади, спостерігав за роботою старшого брата.
«Я з дитинства виріс у гаражі, на тракторній бригаді. Дуже люблю техніку. Не можу без керма», — розповідає Павло.
Навчався у школі в селі Копитків колишнього Здолбунівського району, згодом — у Клеванському професійно-технічному училищі. Після армії працював у ШЕУ, а потім прийшов на підприємство.
Спочатку працював на вантажівці ЗІЛ. У зимовий період підміняв водіїв автобуса, а згодом почав постійно працювати на ритуальному транспорті.
Особливо добре пам’ятає зелений автобус ПАЗ, на якому свого часу виконував різні поїздки. Цей автомобіль йому дуже подобався.
За роки роботи Павло побачив, як змінюється транспорт підприємства. Старі автобуси поступово відходять у минуле, натомість автопарк поповнюється сучасними автомобілями Fiat Ducato. Їх використовують для ритуальних перевезень.
Для водіїв це не просто заміна одного автомобіля іншим. Новий транспорт зручніший в управлінні, комфортніший у щоденній роботі та дає змогу працювати в кращих умовах. Павло це відчув на власному досвіді.
«На новому автомобілі набагато легше. Машина нова, зручніша. Їх не можна навіть порівнювати зі старими», — говорить він.
Оновлення автопарку — важлива частина змін у роботі підприємства. Адже справний і сучасний транспорт допомагає водіям належно виконувати свої обов’язки, дотримуватися графіків і забезпечувати перевезення на відповідному рівні.

До людського горя неможливо звикнути за один день
Робота водія катафалка має свою специфіку. Щодня доводиться бути поруч із людьми, які переживають втрату близької людини. І хоча водій відповідає передусім за транспорт і перевезення, його робота є частиною важливого для родини процесу прощання.
Павло не приховує, що спочатку йому було непросто психологічно.
«Перші три місяці я не спав. Постійно снилося те, що бачив на роботі. Усе пропускав через себе», — згадує він.
З часом навчився справлятися з емоційним навантаженням. Каже, що намагається не дивитися на померлих, щоб зосередитися на роботі. Проте є моменти, до яких неможливо стати байдужим.
«Найважче — дитячі похорони. Коли бачиш маленьку домовину, це найбільше впливає на нервову систему», — говорить Павло.
За роки роботи він зрозумів, наскільки важливо правильно поводитися з людьми. Рідні померлого можуть по-різному реагувати на втрату, тому потрібно зберігати спокій, бути уважним і стриманим.
Головне — не змушувати людей чекати
Робочий день водія катафалка має чіткий порядок. Перед виїздом Павло отримує маршрутний лист, перевіряє автомобіль і вирушає за зазначеними адресами. Протягом дня може бути один, два або три похорони.
Він намагається приїжджати завчасно, щоб рідним не доводилося чекати.
«Я стараюся їхати так, щоб бути на місці раніше. Якщо приїхав завчасно, можу підготуватися і вчасно вирушити. Головне — нікуди не запізнюватися», — пояснює водій.
До його обов’язків входить не тільки керування автомобілем. Потрібно перевірити технічний стан транспорту, дотримуватися маршруту та графіка, вчасно прибути до місця призначення.
Сам Павло коротко формулює основні вимоги до своєї роботи:
«Найважливіше — добре обслуговувати людей, приїхати вчасно, вчасно привезти і щоб машина була справна».
За його словами, з роками багато робочих процесів стали звичними. Він знає послідовність дій, розуміє, на що потрібно звернути увагу, і намагається виконувати кожне завдання без затримок.

Досвід, яким потрібно ділитися
За 16 років Павло добре вивчив свою роботу. Тому, коли на підприємство приходять нові працівники, намагається допомогти їм освоїтися.
«Якщо приходить молодий працівник, я стараюся допомогти: розказати, показати, як робити, а як не робити. Пояснюю те, що сам знаю», — каже він.
Павло переконаний, що досвід потрібно передавати іншим. Особливо у роботі, де важливі не лише професійні навички, а й уміння взаємодіяти з людьми.
За роки роботи він не раз чув слова вдячності від рідних померлих. Люди дякують за вчасно виконану роботу та належне обслуговування. Для нього це підтвердження того, що навіть у складний для родини момент можна допомогти своєю відповідальністю та ставленням.
Час поза роботою
У Павла є дружина, син і двоє онуків. Вільний час він любить проводити в селі. Там займається господарством, працює на городі, ходить на риболовлю.
Щоправда, через воєнний стан і чергування можливості частіше бувати за містом стало менше. Водії підприємства перебувають у резерві та мають бути готовими до виклику.
За десятиліття роботи Павло звик до свого графіка, відповідальності та особливостей професії. Змінилися автомобілі, умови праці, але залишилося його ставлення до справи: бути уважним, не запізнюватися, підтримувати колег і з повагою ставитися до людей.
«Я вже звик до цієї роботи», — говорить Павло.
За цими простими словами — 16 років досвіду в професії, яка вимагає витримки, відповідальності та людяності.