У житті кожної громади є люди, чия робота залишається непомітною для широкого загалу, допоки не приходить час випробувань. 25 березня свій 65-річний ювілей святкує Анатолій Михайлович Вовк — людина, чия професійна біографія нерозривно пов’язана з історією Рівного та діяльністю КП «Спецкомбінат — ритуальна служба».
Від радіозаводу до спецкомбінату: шлях інженера
Анатолій Михайлович — випускник «водника» (нині НУВГП), інженер-механік за освітою. Його професійний шлях розпочався на легендарному Рівненському радіозаводі. Перехід Анатолія Вовка на спецкомбінат у 1997 році не був випадковим, хоча й припав на складні для української промисловості часи. До того він понад десять років працював на Рівненському радіозаводі інженером-технологом. Проте середина 90-х принесла кризу: грошові виплати припинилися, а замість зарплати працівникам пропонували бартер — газові лічильники, магнітофони та інші товари широкого вжитку. Два роки Анатолій Михайлович намагався триматися за рідне підприємство, але врешті-решт потреба у стабільній оплаті праці змусила шукати нове місце.
На комунальне підприємство, яке займається ритуальними послугами він прийшов за часів керівництва Олексія Віталійовича Хмилецького та обійняв одразу дві відповідальні посади: інженера-технолога та інженера з охорони праці. Для багатьох робота в ритуальній службі видається емоційно важкою або навіть шокуючою, але для досвідченого інженера це стався цілком спокійний перехід.
«Коли мені запропонували цю роботу, у мене не було жодного шоку. На той час я вже був знайомий із внутрішньою кухнею підприємства: заходив сюди до знайомих хлопців, які працювали на автобусах, у столярному цеху, були мозаїстами. Я бачив їхню роботу зблизька, тому загальне ознайомлення вже мав. Мене вабила не специфіка, а насамперед порядок і стабільність, які на підприємстві були навіть у ті непрості роки», — згадує Анатолій Михайлович.
Цікаво, що попри зміну сфери — з виробництва нестандартного обладнання на радіозаводі на ритуальні послуги — посада інженера-технолога залишилася незмінною в його трудовому літописі. На новому місці він швидко адаптував свій досвід роботи з металоконструкціями, впроваджуючи нові технологічні процеси у виготовлення металевих виробів для потреб підприємства. Так розпочалася його тривала кар’єра, що триває вже понад чверть століття.
Еволюція традицій: від хвої з папером до граніту
За майже 30 років роботи Анатолій Вовк став свідком повної технологічної трансформації ритуальної сфери. Він пам’ятає часи, коли вінки виготовляли вручну з живої ялинової хвої та паперових квітів, які працівники самі вирізали та склеювали.
«Раніше були популярні мозаїчні пам’ятники. Зараз від них практично відмовилися — люди обирають якісний граніт. Технології змінилися, попит змінився, але суть нашої роботи залишилася тією ж — надати останню шану достойно», – каже інженер
Особливою сторінкою стала участь у зведенні знакових пам’ятників Рівного. Анатолій Михайлович був залучений до підготовки відкриття пам’ятників Климу Савуру, Уласу Самчуку, Чорнобильцям та колони Божої Матері. Він із посмішкою згадує, як разом із колегами ретельно готував технічну частину урочистостей, щоб святкові накидки на монументах падали ідеально в потрібний момент.
Керівний досвід та розбудова міської інфраструктури пам’яті
Окремою сторінкою в біографії ювіляра став період, коли він очолював підприємство. Протягом кількох років він ніс відповідальність за весь колектив та складне господарство спецкомбінату. Навіть на керівній посаді Анатолій Михайлович залишався насамперед «технарем», який прагнув знати кожен етап: від логістики закупівель до проектування складних комунікацій.
Одним із головних стратегічних завдань у його кар’єрі став розвиток кладовища «Нове». Це питання завжди потребувало не лише інженерного підходу, а й дипломатії.
«Питання розбудови кладовища завжди важливе для міста. Це постійний пошук балансу та компромісу, велика організаційна праця», — ділиться ювіляр.
Анатолій Михайлович спостерігав, як некрополь поступово зростав з 15 до понад 70 гектарів. Кожна нова черга будівництва потребувала ювелірної прив’язки до існуючої інфраструктури інженерних комунікацій, закладених ще у 70-х роках.
Рецепт професійного довголіття: контакт, закон і безмежне терпіння
На питання про те, як можна десятиліттями працювати у настільки емоційно складній сфері й при цьому не вигоріти, Анатолій Михайлович відповідає без пафосу: секрет полягає у постійному навчанні та вмінні знайти підхід до кожної людини.
«Специфіка нашої роботи така, що до нас ніхто не приходить від щастя. У кожної людини, яка переступає поріг спецкомбінату, трапилася біда. Вона розгублена, часто роздратована або емоційно виснажена. Тому перша і головна порада, яку я завжди даю колегам: шукайте контакт», — наголошує ювіляр.
На думку Анатолія Вовка, професіоналізм у ритуальній службі — це не лише знання технічних регламентів, а й здатність бути трохи психологом. Він переконаний, що людину неможливо заспокоїти простою формальністю. Потрібно вміти вислухати так, щоб клієнт відчув: його почули, а його проблему розглядають як пріоритетну.
«Треба пояснити все так, щоб людина зрозуміла: саме цей варіант для неї найкращий, а ми зробимо все, щоб полегшити її тягар у цей момент», — ділиться досвідом Анатолій Михайлович.
Друга складова його «рецепту» — це інтелектуальна гнучкість. Тільки впевненість у законодавчій базі дає право впевнено спілкуватися з людьми, надавати їм рекомендації та поради. Анатолій Михайлович наголошує, що працівники ритуальної сфери повинні досконало володіти знаннями нормативних актів з питань ритуального обслуговування.
«Не можна просто сидіти й чекати, що досвід прийде сам. Треба вчитися у тих, хто поруч, переймати живі навички спілкування і водночас підкріплювати їх знанням законодавства. Це допомагає триматися в рамках, навіть коли емоції зашкалюють. Вміння професійно виконувати свою роль у цій системі, не втрачаючи людського обличчя — це і є те, що тримає тебе в колії довгі роки»
Поза роботою: сім’я та спокій
Попри складну професію, Анатолій Михайлович знаходить розраду в простих речах. Він не називає себе фанатичним рибалкою, проте любить працювати на землі в рідному селі Новожуків або просто прогулятися лісом.
Найбільша гордість ювіляра — його родина. Дружина Валентина, донька Наталія, син Олександр та двоє онуків. Саме вони є тим фундаментом, який дає сили та натхнення щодня виконувати свою важливу роботу.
Колеги про Анатолія Михайловича
Роботу людини найкраще характеризують ті, хто працює поруч із нею щодня. Колеги Анатолія Михайловича відзначають його професіоналізм, виваженість та людяність.
Олена Камінська, юрисконсультка:
«Анатолій Михайлович — справжній професіонал, який пройшов шлях від інженера до керівника, зберігши при цьому головне: людяність і щиру емпатію. Ми цінуємо його за гострий розум, здатність залишатися спокійним у найскладніших ситуаціях та вміння знайти підхід до кожної людини».
Ірина Музичук, голова профкому:
«У колективі Анатолій Михайлович відомий своєю доброзичливістю, врівноваженістю та толерантністю. Він завжди уважно вислухає, підтримає та допоможе знайти правильне рішення навіть у найскладніших ситуаціях.
Його спокій і впевненість передаються іншим, створюючи атмосферу довіри та взаємоповаги. Колеги цінують його як людину, яка вміє знайти підхід до кожного. Його авторитет базується не на посаді, а на щирості, професіоналізмі та гуманності.
Анатолій Михайлович — фахівець, який поєднує глибокі знання, досвід і людяність. Його щоденна праця — це не лише виробничі процеси та розвиток підприємства, а й турбота про колектив. Саме такі люди є опорою у час змін і викликів».
Роман Рибачок, директор підприємства:
«Анатолій Михайлович завжди відповідально ставиться до своєї роботи. Він має значний досвід у комунальній сфері та інженерії, добре обізнаний у своїй професії та нормативній базі.
Його виваженість, системність і практичні знання допомагають знаходити ефективні рішення в робочих питаннях».
